Майстернею “Прянівілль”заправляє Наталя Рак. Майже шість років тому вона з родиною полишила домівку в Донецьку. І в рідному містечку, куди до вимушеного переїзду заглядала зрідка, перетворила власне хобі на сімейний бізнес
Зізнавайтесь, кому в дитинстві мама пекла смачнющі пряники? Поки гарячі, вони розлітаються, як тільки вона відвернулась. А полежать кілька днів – і от ними вже можна виривати розхитаного зуба. Пряники, про які піде мова сьогодні, такі ж смачні. Але ж і м’які – тому історія з зубами тут не вийде.
Майстернею “Прянівілль”заправляє Наталя Рак. Майже шість років тому вона з родиною полишила домівку в Донецьку. І в рідному містечку, куди до вимушеного переїзду заглядала зрідка, перетворила власне хобі на сімейний бізнес.
Колишня вчителька та журналістка, заснувала майстерню “Прянівілль“
З Донецька поїхала з чоловіком і дітьми в липні, коли бойові дії перейшли в активну фазу, і стало зрозуміло – в місто зайшли проросійські сили. З мінімумом речей поїхала в рідну Дружківку до батьків.
В серпні зрозуміла: треба “обкопуватися в Дружківці – рідному містечку, де ніколи жити не хотіла. І заснувала успішний бізнес на медових пряниках.
До бізнесу підштовхнула подруга
От не люблю листопад. Жахливий місяць, коли все навколо сіре і безрадісне. А в 2014 році в цей час у моєї родини якраз фінансові запаси почали закінчуватись. Тоді вирішила згадати про старе хобі – і порадувати близьких імбирними пряниками на меду.
Перше печиво оздобила біло-блакитною глазур’ю, бо інших барвників на ринку не знайшла. За тим сфотографувала, виклала свою роботу на фейсбук – захотілося похвалитися. І тут же посипалися схвальні коментарі від друзів.
Одні з перших замовлень у майстерні пряників
І ось першим поштовхом замислитись про бізнес став коментар колишньої колеги: “Пора продавати, печи на замовлення”.
Але я подумала: “Куди там мені! Стільки майстрів навколо, які займаються цією справою вже кілька років. Та і як продавати?”.
Аж тут втрутилась моя подруга з часів студентства: написала, що ніхто, крім майстра себе краще не продасть. І зробила хід конем – перша замовила у мене пряники до Дня Святого Миколая.
Перші витрати і перший серйозний заробіток
Ну, які витрати, коли випікаєш собі вдома? У батьків на кухні знайшлися борошно, масло, яйця. Все, що потрібно було для старту – просто озирнутися і докупити, чого не вистачало. Мама допомагала випікати, а чоловік взявся за обчислення собівартості.
Після того, як я стала викладати в Інтернеті більше фотографій з продукцією, попит на мою випічку почав підвищуватись.
Набір з медово-імбирних пряників для дівчат. Фото з Фейсбуку
Перший серйозний заробіток трапився уже в грудні 2014 року. Ми тоді заробили 4000 гривень.
Звісно, ця сума здавалася вау-заробітком, але зрозуміло, що таке чотири тисячі гривень для сім’ї з шістьох осіб у трикімнатній квартирі.
Бізнес гальмували сезонність і сумніви в собі
Коли свята пройшли, ми побачили, що в нас закінчилися і продажі пряників. Адже у людей наше печиво лише зі святами і асоціювалось.
Перед нами з чоловіком постало питання: як довести людям, що пряники – це не тільки Різдво і День святого Валентина, а цілий рік?
Ми почали розповідати в соцмережах, що приводів подарувати пряник дуже багато. Та й сам пряник може стати приводом – піти в гості, зробити приємне людині, висловити подяку, підтримати. Таке позиціювання дуже нам допомогло із продажами.
Ще одна перешкода: із самого початку був у мені невеликий конфлікт як пекаря і менеджером. Плюс, як мені сказала одна знайома: “Куди ти сунеш, зараз пряники не пече тільки ледачий”. Ну я-то їх вміла робити – а тому і сунула.
Згодом із практикою продажів потихеньку з’явилася і впевненість у собі. Із сезонністю бізнесу ми теж ретельно боремося: проводимо майстер-класи для дітей в літніх таборах, школах. І корпоративних замовлень багато.
Проте, загалом, ще й досі вчимося лавіювати, щоб не було дірок в бюджеті.
Обладнати пекарню допоміг грант
Ми почали подаватись на гранти для бізнесу ще у 2015 році, тоді в область якраз заходили міжнародні грантодавці.
Бізнес-план для гранту від Данської ради у справах біженців та чеської гуманітарної організації “Людина в біді” ми захистили у 2016 році. Тоді ж оформили бізнес офіційно.
Умовою гранту на 100 тисяч гривень було працевлаштувати двох людей. Я взяла двох дівчаток-переселенців, і ми досі працюємо втрьох.
Сьогодні із допомогою харчового принтеру ми можемо наносити на пряники будь-які зображення: від фотографій до логотипів організацій.
Хочемо, щоб рідне містечко асоціювалось із “Прянівіллем”
І на маминій кухні колись, і на промисловому обладнанні тепер ми використовуємо для печива лише натуральні компоненти та безпечні харчові барвники.
Сьогодні пряники продаємо через сайт, сторінки в Інстаграмі та Фейсбуці, також наше імбирне печиво можна купити у невеличкому магазинчику при пекарні.
Зараз замовлення до нас надходять з усієї країни. Співпрацюємо з бізнесами та постійно беремо участь у виставках і фестивалів хенд мейду, влаштовуємо майстер-класи для дітлахів. Також мене часто запрошують на бізнес-конференції поділитись досвідом.
Що далі? Хочеться рости, щоб всі знали про “Прянівілль”. Зараз мою рідну Дружківку місцеві асоціюють лише з халвою, я ж хочу, аби місто ще й з медово-імбирними пряниками асоціювалося. Це вже потроху відбувається, тому певна: все у нас вийде.
Джерело:https://shotam.info/biznes-z-nulia-yak-bez-hrosha-v-kysheni-stvoryty-maysterniu-prianykiv/
Джерело: https://rabota-i-trud.ua
18.02.2020
