Бувало, що ми приїжджали, а в ту точку, де ми роздавали хліб, в цей самий час щось летить
За день до повномасштабного вторгнення працівники пекарні вже були готові до війни. Тому закупили продуктів на кілька тисяч буханок, аби гарантовано не лишати людей без хліба
Пекарня для людей із ментальною інвалідністю «Good Bread» була створена у 2017 році. Її засновник, Владислав Малащенко, тоді вирішив створити місце, аби працевлаштувати людей, оскільки ринок праці для них завжди був зачинений.
«Ми просто хотіли, щоб люди з психосоціальними розладами могли жити так, як і решта українців. І робота — це перше, що їх до цього наближувало. Так і була створена пекарня. Проблеми з працевлаштуванням людей з ментальною інвалідністю насправді не було — просто тому, що такого поняття, як їх працевлаштування, не існувало. Держава нічого не робила (і досі не робить), щоб вони працювали: немає ні роботодавців, ні державних посад — нічого. Цей ґрунт абсолютно непідготовлений», — пригадує чоловік.
Відразу після анонсу, що в пекарню запрошують працювати людей з ментальною інвалідністю, охочих було багато. Першими стали двоє працівників — з них почалася історія створення штату пекарні «Good Bread». Нині ж у ній працює 38 людей, 25 з яких — люди з інвалідністю, які мають аутизм, синдром Дауна, розумову відсталість, затримку психічного розвитку, шизофренію тощо. І нині кожен з них опікується тим, аби донеччани у трьох прифронтових містах мали змогу з'їсти хліба.
«Ми привозимо хліб туди, де його вже давно не можна купити»
На сьогодні в пекарні виготовляють здебільшого хліб. 97% від усього, який виготовили — безкоштовний: його передають у прифронтові чи деокуповані міста та села України, зокрема й Донбасу. Решта — 3% - йдуть на полиці пекарні на продаж.
Ініціатива допомагати мешканцям прифронтових територій почалася ще напередодні повномасштабного вторгнення — 23 лютого, коли відбулася нарада Владислава Малащенка та його працівників. Вони готувалися до боїв за Україну.
«23 лютого вже всі розуміли, що буде війна. Я зібрав команду й ми домовилися, що замовляємо борошно, дріжджі тощо на хліб — бо війна буде от-от. Ми замовили все це — а наступного дня почалася війна. Після вторгнення всі поїхали в евакуацію, але я повернувся 7 березня. І з 9 березня без команди, але з волонтерами ми почали випікати хліб. В перший день випекли 140 буханок, а зараз випікаємо до 2 тисяч буханок за день.
Спершу постачали хліб по Києву — бо якраз бої точилися навколо нього, це було прифронтове місто. Потім — Київська область, Харків і Харківщина, і з осені - Донецька область", — пригадує засновник пекарні «Good Bread».
На сьогодні київська пекарня забезпечує хлібом три донецькі міста: Часів Яр, Нью-Йорк та Авдіївку. Всі - під постійним вогневим обстрілом окупантів, нерідко стаються й авіабомбардування. При цьому в містах лишаються тисячі людей, які навідріз відмовляються виїжджати — навіть під реальною загрозою померти щосекунди.
«Часів Яр завжди у нас просить 800 буханок, Нью-Йорк — більше, бо там живе більше людей, доволі багато. Але найбільше — просять в Авдіївку. В цих містах хліба немає зовсім. Його там не виготовляють, привозимо туди тільки ми. Точніше, там дорога прострілюється, тому ми передаємо хліб військовій поліції чи волонтерам, а вони розвозять його по містах, інколи — селах. І, крім того, що туди тяжко доїхати по простріляній дорозі, там ракети прилітають безпосередньо в пункти роздачі гуманітарної допомоги. В цих містах неможливо призначити дату й час, коли буде роздача хліба — там все набагато складніше відбувається. І роздача відбувається теж таємно», — каже Владислав Малащенко.
Фото зі сторінки Владислава Малащенка
«Бувало, що ми приїжджали, а в ту точку, де ми роздавали хліб, в цей самий час щось летить»
Після початку повномасштабної війни засновник пекарні «Good Bread» був у Бахмуті - і коли місто було під обстрілами, і вже в сірій зоні. Зізнається, що доводилося працювати й з очікунами «руського міра», місцевими волонтерами.
«Наша пекарня годувала людей не за політичними історіями. Наприклад, у Бахмуті у нас були місцеві волонтери, які в обличчя казали, що чекають на росію. І вони розвантажували хліб, носили їх бабцям і дідусям тощо. Чи живі вони зараз — не знаю, тоді ж, щойно зайшли окупанти в місто, вони почали людей вивозити невідомо куди. З цими волонтерами жодного зв’язку теж не було. Ніхто не знає, де вони й чи живі.
Але за цю позицію ми ж їх не вбивали й не катували. Було розуміння, що в Києві ти відчуваєш лише агресію до окупантів, а там, в інших регіонах, ближчих до росії, це поняття дещо розмите", — пригадує засновник пекарні.
Чоловік зауважує: хліб на прифронтових територіях — розкіш, через яку постраждати фізично може навіть волонтер, який привіз сотні буханок.
«Бувало, що люди мене били, коли я приїжджав до них із хлібом. Наприклад, під Черніговом люди півтора місяця просиділи в окупації й настільки були психологічно травмовані, голодні й хотіли хліба, що вони мене просто запхали у машину й самі почали його забирати — мене не підпускали. Але більша частина тих людей була з контузіями, їх можна зрозуміти. В Ізюмі плюс-мінус така ж ситуація: люди не бачили хліба, вони хочуть їсти — і в них вмикається цей тваринний інстинкт. Це можна зрозуміти. Зараз такого немає, але й на Донбасі є місця, куди я не їжджу. На Донеччині є населені пункти, де населення тебе сприймає не як волонтера, а як засланця, як окупанта — тільки з іншої сторони. У Київській області такого не було, а в Харківській уже почалося. Бувало, що ми приїжджаємо, а в ту точку, де роздавали хліб зазвичай, в цей самий час щось летить. Тобто чим ближче до росії - тим більша ймовірність, що це проявиться в людях», — каже Владислав Малащенко.
Обстріляний рашистами гуманітарний хаб у Часовому Яру, де волонтери роздавали хліб цивільним. Фото зі сторінки Владислава Малащенка
Нині пекарня просить допомоги тих, кому небайдужі донеччани, які виживають на прифронтових територіях. Закупівля продуктів на тиждень обходиться у близько 200 тисяч гривень, подекуди й більше. Коли «дружні» підприємства передають борошно — сума стає дещо меншою, але не набагато. Тому зараз «Good Bread» потребує донатів небайдужих — або допомоги підприємців у придбанні продуктів для виробництва хліба.
Допомогти пекарні фінансово можна будь-яким із чотирьох способів, обрати який можна за лінком.Владислав Малащенко додає: важливі не лише донати, а й поширення інформації про збір та розголос серед підприємців, які можуть допомогти у придбанні продуктів для приготування хліба.
Джерело: https://rabota-i-trud.ua
26.08.2023
