Донощики та супергерої: як працювали двірники Києва трьох сторіч

Кастинг двірників проводили поліцейські, а серед обов’язків було доносити на “хуліганів” – темне минуле столичної професії


Якщо у дворі ходила людина з мітлою – її потрібно було остерігатися, бо двірників наймали і лоя замітання, і для функцій охорони та нагляду. Таку історію вкрай важливої нині професії зберегли хроніки міста.

Рознести дрова та розігнати шарманщиків, вивісити прапори та винести помиї. Прибрати сніг та посипати доріжки піском. Донести в поліцію на підозрілих квартирантів та рятувати двори від мародерів. Як працювали двірники Києва у різні сторіччя? Якими були і є головні труднощі професії? Вікенд зібрав факти, історії та байки про представників професії.

19 сторіччя

Домовласник того часу не міг просто винайняти якусь людину двірником. Спочатку претендент мав пройти співбесіду в поліційній дільниці і встати на облік. Жити мав у тому ж будинку, де служив, водночас отримував і необхідний для роботи інструмент. Приміщення двірника знаходилося на першому поверсі будинку або навіть у напівпідвалі, зазвичай це були тісні, темні кімнатки, які власник не міг здавати, щоб отримувати з них дохід.

Майже весь час двірник мав знаходитись у своєму дворі, працювати зранку до пізньої ночі. Зазвичай київські двірники замикали хвіртки у дворах опівночі. А на головних вулицях міста — Хрещатику, Миколаївській, Прорізній, Володимирській, Великій Підвальній, Фундуклеївській, Великій Васильківській та Великій Житомирській — тримали відкритими до години ночі. Але і після того двірник не міг спокійно виспатися, бо мав прислухатися, чи не дзвонитиме якийсь запізнілий мешканець. І хоча ніякої офіційної такси за таку послугу не було, кожен киянин знав, що має віддячити двірнику, який впустив його додому. Здебільшого давали по 10-20 копійок. Але хто хотів пошикувати, давав і цілий карбованець.

У той час двірники у великих містах заробляли по 15 карбованців на місяць. Два рази на рік — на Різдво та у Великдень — вони обходили квартири будинків та отримували грошові вітання від мешканців. Підзаробляли двірники і влітку, коли допомагали мешканцям квартир виносити та пакувати речі для переїзду на дачі.

Обов'язки двірників у 19 сторіччі:

влітку поливати двори та вулиці;

взимку чистити сніг перед будинками;

посипати піском стежки;

розносити дрова по квартирах;

стежити за пожежною безпекою будинків;

прибирати кінський гній з вулиці перед будинком;

виносити помиї;

вивішувати прапори на будинках у великі імперські свята;

замикати хвіртку чи ворота на ніч;

перевіряти, щоби підвали та горища були замкнені;

ганяти з двору жебраків, шарманщиків і безхатьків.

Все змінилося після замаху на царя Олександра II. У Петербурзі, Московській, Харківській, Київській та інших губерніях ввели військовий стан. Працівники мітли та лопати стали помічниками поліції та майже паспортистами. Вони повинні були стежити не тільки за чистотою вулиць, будинків і дворів, а й за мешканцями, вести облік всіх, хто прибув або поїхав з будинку, записувати дані в спеціальні книги. Про кожну нову людину треба було донести в поліцію протягом 24 годин. Штраф за недонесення складав 5 рублів.

Тоді ж, 1867 році двірникам видали металеві нагрудні знаки та свистки, щоб за необхідності вони могли покликати на допомогу. А ще назавжди позбавили двірників їхніх звичних довгих кожухів. Тепер правила вимагали, щоб двірники мали взимку теплий одяг, який не перешкоджатиме руху. Пішли геть і високі коміри — бо вони заважали пильнувати за всім, що відбувається навколо.

Ці зміни трохи знесли двірникам дах, вони відчули владу над мешканцями і стали перевищувати повноваження, а то й зловживати ними. У свою чергу кияни подавали скарги на свавілля двірників, бо ті вимагали хабарів, грубіянили. Часто-густо мешканці, які пізно поверталися додому, не могли потрапити у замкнені двори, бо п'яні двірники спали та не чули дзвоника.

Початок 20 сторіччя

Тепер поліція вже мала боротися з двірниками та ставити їх на місце. У 1901 році по великих містах імперії вийшов наказ: «Нагадуючи, що особливі умови служби двірників в великих містах вимагають від них бездоганної моральності і вміння спокійно, стримано поводитися в стосунках з обивателями міста ... пропоную приставам:

1) строго стежити за поведінкою двірників, при кожній нагоді переконувати їх дотримуватись правил спокійного і попереджувального ставлення до мешканців, всіх без розбору,

2) входити у зносини з домовласниками про усунення від служби тих двірників, які не розуміють суті покладених на них обов'язків і не задовольняють вимогам охорони спокою містян і цілості їх майна».

Наступного року видали цілу книжку для швейцарів та двірників, де докладно розписали їхні права та обов'язки. Раніше двірники могли довічно займати свої посади. Тепер цю чи то повинність, чи то привілею у них відібрали. Кожного разу, коли двірник порушував правила, поліція мала фіксувати цей факт у спеціальних картках. Двірники відповіли на ці зміни власними: вони створили артілі, а згодом навіть професійну спілку.

У кінці 19 — на початку 20 сторіччя у Києві стрімко зростала кількість населення, місту не вистачало житла, тож виникла будівельна лихоманка. І хоча земля у місті постійно дорожчала, зводилося багато дохідних будинків, виник серйозний дефіцит працівників мітли, адже обслуговувати величезний будинок один двірник просто не міг. Зазвичай це робив цілий «двірничий корпус». Так будинки на нинішній вулиці Городецького обслуговували команди з десяти працівників на кожен будинок.

Мабуть, найбільшою була команда двірників знаменитого будинку Гінзбурга, який мав 12 поверхів та майже 10 тисяч квадратних метрів площі. З 1912 до 1941 року це була найвища будівля не тільки Києва, а й України. У хмарочосі Гінзбурга працювала команда з 23 двірників, які постійно підтримували там порядок та чистоту. Керували артіллю троє старших двірників, а їжу на всіх готувала дружина одного з них. Жили в тому ж будинку, за житло, звісно, не сплачували.

Була ще цікава історія про двірника великого престижного будинку на Саксаганського, де тоді знаходився головний антикварний магазин міста. То місцевий двірник придумав вигідну схему: він винаймав колег з околиць, щоби ті виконували його роботу. Сплачував за їхній труд за нижчими розцінками, а різницю клав у кишеню. І його гешефт доволі довго працював.

Після жовтневої революції

Більшовики суттєво урізали права двірників, а ставлення до представників професії змінилося, адже двірники тісно співпрацювали свого часу з царською охоронкою, допомагали поліції вистежувати та хапати революціонерів. Шаріков у Булгакова казав, що «двірники з усіх пролетарів — наймерзенніша мерзота. Людські очистки — найнижча категорія».

Але обійтися без двірників радянська влада звісно не могла. І їхні обов'язки залишилися при новій владі тими самими — не тільки наводити лад у будинках та дворах, слідкувати за чистотою, а й слідкувати за мешканцями. От тільки доносити тепер треба було не у царську поліцію, а у НКВС. Натомість двірникам залишили і службові номерні жетони, і службове житло.

У імперські часи у Київському відділенні розшуку велися «наглядові листки на осіб, яким заборонялося заняття в Києві посад посильних, швейцарів, двірників, сторожів та інших таких посад». І у радянської влади були свої списки двірників надійних та не дуже. Хтось служив новій владі сумлінно, за переконаннями. Інші — зі страху. А були й такі, хто вислужувався, сподіваючись отримати житло після людей, на яких доносив.

У 1922 році влада видала спеціальний припис для двірників: «Про всі порушення негайно доносити міліції, надаючи останній можливу допомогу у справі нагляду за громадським порядком, а в разі необхідності відправки кого-небудь до відділення — доставити особисто за призначенням; нести нічні чергування і знати номери телефонів пожежної частини та відділень міліції».

Друга світова війна та післявоєнний час

Коли радянські війська залишили Київ, почалося мародерство та безлад, а двірники залишалися єдиними, хто хоча б намагався не допустити грабежів, підтримати порядок. Як могли, вони захищали мешканців та їхнє майно. І з приходом німецьких окупантів в обов'язках двірників мало що змінилося. От тільки доноси вони тепер писали у гестапо. Казали, що були такі двірники, які допомагали німцям відшукувати квартири, де ховалися євреї перед розстрілами у Бабиному Яру.

Після звільнення Києва для двірників нічого особливо не змінилося — вони так і виконували свої обов'язки. У 1949 році виходить з друку словник Ожегова, у якому наведене визначення професії двірника — це «працівник, який підтримує чистоту і порядок на подвір'ї і на вулиці біля будинку».

Друга половина 20 сторіччя

У світі жінки стали працювати двірниками ще після Першої світової війни, а у Радянському Союзі масово пішли до комунальної сфери після Другої світової, коли чоловіків на цій роботі не вистачало. З того часу кількість жінок-двірників постійно зростала.

Певною мірою через це у 1957 році вперше за сто років двірники виступили проти нічної роботи. Таку ініціативу висунула профспілка комунальників, але з пропозицією не погодилися силовики. Заступник міністра внутрішніх справ Васильєв написав у відповідь, що «МВС СРСР позбавлене можливості задовольнити прохання, оскільки залучення двірників до нічних чергувань передбачено Положенням про двірників, затвердженим Постановою РНК СРСР від 17 квітня 1943 року N 410».

Двірники отримали лише невеличку поступку від міліції: їх звільнили від необхідності доповідати про закінчення чергування. Також вони не мали тепер брати участь у затриманнях злочинців. Так завершилася сторічна співпраця двірників з силовиками.

21 сторіччя

Як би стрімко не мінявся світ, у важкій роботі київських двірників мало що міняється. Коли на допомогу представникам інших професій приходять технології, інструментами столичних двірників так і залишаються мітли, лопати, ломи, вили та граблі. Коли тобі видають один совок, півтора десятки віників, два відра та один дешевий шланг на рік, доводиться бути винахідливим. Тому двірники стають завзятими конструкторами — знаходять на смітниках старі дитячі візочки та переробляють у зручні візки для збору та перевезення сміття.

Навесні на Солом'янці мешканці помітили двірника, який прибирав прибудинкову територію на гіроскутері двома віниками одночасно. Винахідник звісно викликав захват у соцмережах. Але зазвичай максимум механізації в роботі двірників — це невеличкий тракторець, який може прийти на допомогу та проїхатися дворами, щоб розчистити їх взимку. Проте така опція доступна лише у тих дворах, які не заставлені автівками мешканців. В іншому випадку доведеться вигрібати сніг вручну.

Улюбленцем багатьох ЗМІ був двірник Олександр Остапенко, який щоразу вишукано одягався на роботу: ходив у фраках, циліндрах, з метеликом.

В обов'язки сучасних двірників входить:

прибирання прибудинкових територій, дитячих і спортивних майданчиків;

підстригання газонів;

поливання газонів і зелених насаджень;

чистка урн для сміття та майданчиків біля сміттєвих контейнерів;

прибирання снігу взимку в середньому один раз на добу;

очищення асфальту від льоду, посипання спеціальними сумішами.

Поваги та авторитету минулих сторіч професія вже не має. Столична влада згадує про двірників раз на рік — 17 березня, у День працівників житлово-комунального господарства. Тож не дивно, що за оцінками експертів Києву вже зараз не вистачає 12-15 тисяч двірників. Вакансія постійно присутня на всіх сайтах, що пропонують роботу, протягом останніх десятиріч.

Але охочих піти у двірники все менше. І не дивно — заробітна платня мінімальна, робочий день стартує о п'ятій-шостій ранку. Дуже швидко набуваєш професійних хвороб. Мало б вабити службове житло, яким протягом століть забезпечували двірників. Однак і з цим пунктом зараз не дуже. Тепер комунальні служби не забезпечують двірників помешканнями у тих будинках, де треба працювати. Нинішнє службове житло — це, як правило, кімнатки у комунальних гуртожитках.

Двірники працюють не тільки у комунальних конторах, їхні послуги необхідні і комерційному сектору. Хіба обійдуться без двірників виробнича компанія, торговельний комплекс чи логістичний центр? Відмінність роботи цих двірників — і у розмірах заробітної платні, і у рівні забезпеченості засобами праці. На такій роботі і форму зручну видають, і інструментом нормальним забезпечують, часто і засоби механізації є. Схожа ситуація у сучасних ЖК — зазвичай мешканці там поважають своїх двірників та цінують їхню працю. Відповідно і тарифи за обслуговування території там вище — у півтора-два рази.

Зі свіжих новин: днями Нацполіція повідомила, що у Києві всю ніч шукали 10-річну дівчинку, яка лишила батькам записку та пішла з дому. Шукали школярку всі поліцейські Святошинського району, а зранку залучили до пошуків ще й військових Нацгвардії з кінологами та собаками. Врешті дівчинку помітили на вулиці Якуба Колоса. Виявилося, що ніч вона провела у місцевої жінки-двірника, а вранці пішла на роботу з новою знайомою. Тоді їх і помітили правоохоронці.

Джерело:https://projects.weekend.today/janitors_in_kyiv?fbclid=IwAR0JdlFetKsNBzbqkSP5o91dSU8_axVUFMyFY6WRjhOFIM9CzUiyztWpq38

Источник:  https://rabota-i-trud.ua

12.02.2024

Читать остальные статьи...