Наші партнери нас мотивували
Унікальна розробка винахідника Володимира Сухіна стала поштовхом для
створення у 2001 році заводу АЕРОМЕХ в Луганську. З невеликої ділянки до масштабного виробництва, власники заводу дійшли за декілька років. Тут виготовляють сепаратори САД для відсіювання високоврожайного
насіння. Масштабне агропідприємство двічі припиняло своє існування через війну. Попри всі перешкоди, завод відновив виробництво та продовжує розвиватися вже на Черкащині.
Ірина Чорнобай, власниця заводу "Аеромех"
Власники луганського заводу «Аеромех» Олександр та Ірина Чорнобай двічі втікали від війни. У 2014 році вимушено переїхали з Луганська до Кремінної, а у 2022-му — до Черкас. Все коштовне обладнання двічі доводилося лишати під окупацією. Збитки, які завдала їм війна, обчислюються десятками мільйонів.
Завод «Аеромех» займається масштабним виробництвом зернових сепараторів САД. Нині потужності працюють на Черкащині у місті Ватутіне. Сюди із Кремінної вдалося лише часткового перевезти робочий колектив, розповіла «Вчасно» власниця заводу Ірина Чорнобай.
«Наш завод почав працювати у 2001 році. Він унікальний своєю продукцією, яка допомагає відібрати високоврожайне та сильне насіння. Сепаратори, які ми виробляємо, йдуть на експорт у кілька десятків країн, — каже Ірина. — Обладнання створив мій тато. Він розробив технологію сортування насіння по біологічній цінності і розробив для цього сепаратор, який сортує насіння по питомій вазі в турбулентних потоках. Високоврожайний матеріал формується у середині колоса і виділити по розміру таке насіння важко, а по питомій вазі - можливо».
Фото: Ірина Чорнобай
На початку створення заводу, підприємці проводили досліди на базі аграрного університету Луганщини та за кордоном. Їм вдалося довести, що в середині колосу є насіння, яке може давати надбавку до врожаю. Розроблений апарат допомагає його відібрати.
«Ми почали розвиватися та втілювали нашу розробку в моделі, розширяли лінійку сепараторів, робили додаткове обладнання, — розповідає підприємиця. — До 2014 року завод жив у Луганську. У червні 2014-го, коли прийшли окупанти, ми вимушено виїхали з міста. Вивезти обладнання нам не вдалося. Переїхали до Кремінної я, мій чоловік і ще декілька людей. Там ми довго шукали нове місце. Потім знайшли колишній радянський завод „Хімавтоматики“ і орендували там цех».
Відновлювати виробництво довелося з нуля. Ірині та Олександру не вистачало штату, вони й перші робітники, які залишилися, працювали одразу на кількох посадах.
«Поступово ми набрали команду. У 2022 році у нас працювало вже 70 осіб і ми мали цехи на 8 тисяч квадратних метрів. Налагодили виробничий цикл, отримали декілька грандів на закупку верстатів та обладнання. Все виробництво намагалися організовувати на одному заводі. Своє обладнання продавали у 45 країн світу: США, Канада, Австралія, країни Африки. У Кремінній продовжували розширювати географію продажу і досягли 60 країн. Мали дилерів, постійно поставляли оптові відвантаження», — каже Ірина.
Життя заводу тривало до 24 лютого 2022 року. Масштабне підприємство знову довелося лишити з всім обладнанням.
«Ми не змогли нічого вивезти, через 3−4 дні не стало світла. Відвантажити наше обладнання було неможливо. Всі мали надію, що війни такого масштабу не буде», — згадує підприємиця.
Кремінна. Травень 2022/ Фото: Ірина Чорнобай
Кремінна. Травень 2022/ Фото: Ірина Чорнобай
Кремінна. Травень 2022/ Фото: Ірина Чорнобай
У травні 2022 року Ірина з чоловіком прийняли рішення шукати іншу локацію. Вони об'їздили майже всю Україну аби знайти відповідне приміщення, бо майже ні в кого такого виробництва не було, або обладнання застаріле, або ціни високі.
«У червні 2022-го ми знайшли місце у селищі Єрки, що на Черкащині, — розповідає власниця заводу. — Потроху запрошували наших людей. Деяке обладнання було в оренді, деяке, недороге, купували. Було важко працювати через перебої зі світлом і не стабільною логістикою. Надіялися на звільнення Кремінної, але з 18 квітня і до нині вона під окупацією. Зараз там все розбомблене. З часом ми перереєстрували підприємство, розпочали роботу. Важко, але наші партнери нам дзвонили й нас надихали. Казали: „Робіть сепаратори САД, не покидайте цю справу“. Це мотивація і ми ризикнули. На зиму почали шукати зручнішу локацію, щоб був відповідний цех і поряд житло. Ми й ще 15 сімей, які причасні до виробництва, переїхали у місто Ватутіне. Місцева влада нам допомогла розселитися і в жовтні продовжили працювати».
Новий цех був майже без нічого. Зараз у власності заводу є 1000 кв. м, підприємство поступово розширяється.
«Звісно, до того рівня як у Кремінній нам ще далеко, але ми вже багато зробили. Встигли відвантажити нашу продукцію до країн Австрії, Болгарії, Румунії, Литви, Франції, США, Канади. Будемо розвиватися й далі наскільки це можливо сьогодні», — підсумувала Ірина.
Виставка сепаратора САД у Києві/ Фото: Ірина Чорнобай
Виставка сепаратора САД у Києві/ Фото: Ірина Чорнобай
Источник: https://rabota-i-trud.ua
27.09.2023
